Як розпочати кавовий бізнес

Як ви стали ресторатором, із якої сфери прийшли у цей бізнес?

У 2010 році я почав професійно займатися фотографією. Портретна зйомка, корпоративи, дні народження. Мені було 16 років, я поступово набирався досвіду, вже сам шукав і брав замовлення. У 2013 році почав працювати у фотостудії та за рік став одним із топових фотографів в Івано-Франківську.

Коли мені було 20 років я заробив собі на перший автомобіль фотографією. Купив його і зрозумів, що досяг стелі та далі рухатися нікуди. Вирішив, що настав час виходити із зони комфорту — переїхати в інше місто чи краще країну.

І ось у 2014 році я їду зі своєю дівчиною до Варшави. Вона на навчання, а я — працювати фотографом. Бізнес в Україні залишив на партнера.

Я не знав польської та дуже погано розумів її, але мав гроші на перший час, тому я не переймався. Моєю стратегією було ходити в різні фотостудії, агенції та пропонувати себе як фотографа, а в проміжках шукати різні підробітки, щоб вивчити польську. Наприклад, перше місце, куди я пішов — готель Marriott у центрі Варшави, де мені запропонували роботу посудомийником у нічну зміну. Я думав, що так вивчу польську, але, як виявилось, працювали там одні українці.

Потім я знайшов роботу на складі пошти, де працювали вже поляки. Щоправда, вони тільки матюкалися, а не спілкувалися. Ще пара таких невдалих спроб — і я зрозумів, що мову так мені не вивчити. Ще трохи спробував попрацювати фотографом, але без знання мови це було складно, і вирішив повернутися додому. Я чітко розумів, що хочу розвиватися в якійсь новій сфері, але в якій саме ще не усвідомлював.

Я вирішив пройти тренінг. Моє перше завдання було проаналізувати ринок у тій країні, де я думав відкривати бізнес, і зрозуміти, що там «зайде». Я почав моніторити український ринок і побачив, що найпопулярнішими форматами тоді, у 2015 році, були хостели, барбершопи та «кава з собою». Це були ті нові типи бізнесу, які швидко розвивалися і мали попит.

А чому ви обрали саме формат «кави навиніс» як перший бізнес-проєкт?

Тут усе просто. Я почав аналізувати, чи будуть актуальні в Івано-Франківську ці три формати, адже місто невелике — лише 250 000 осіб.

• Барбершопи. Відмінний варіант, їх майже не було у місті. Але на той момент мені ця сфера не дуже подобалася, а робити те, що тобі нецікаво це заздалегідь програшно. Його я теж відсіяв.
• Хостели. Місто не туристичне, отже, хостели повністю не «зайдуть». Хіба що, як експеримент, але тоді я не був готовий до цього.
• «Кава з собою». Я побачив, що в місті достатньо кафе, але не було саме формату «кави з собою», щоб можна було купити хорошу каву не в кіоску з цигарками, а в нормальному кіоску, де тобі швидко зробили б напій на професійному обладнанні, а приємний й охайно одягнений бариста гарно подав каву у брендованому стаканчику з кришечкою.

У нашому місті такого не було, тож я вирішив першим зробити це.

Чи був у вас досвід у кавовому бізнесі?

Абсолютно ніякого, тобто я міг зайти до якогось закладу та замовити експресо, а не еспресо. Не знав, що є арабіка, робуста та інші сорти кави. То був новий світ; все, пов’язане з кавою, було для мене в новинку.

Проте мені це здалося найцікавішим і найпривабливішим. Я вирішив, що далі буду вдаватися в суть і рухатимуся в цьому напрямку. Спостерігаючи за розвитком чужого бізнесу, я зрозумів, як можна побудувати такий самий. Почав моніторити ринок у Франківську, дивитися, які взагалі заклади популярні у нашому місті та як вони працюють. Порівнював ціни та роботу бариста.

Чи розглядали ви варіант відкриття з франшизи?

Щиро кажучи, на той момент не було нормальних українських франшиз. У 2014 році ринок франшиз кафе та кав’ярень був не надто розвинутим, нічого путнього не було. Або були лише дуже дорогі та неперевірені на нашому ринку варіанти західних брендів.

Як вам удалося відкрити точку «кава з собою», не вміючи навіть варити каву?

Все дуже просто: я знайшов того, хто це вміє робити. В одному з кафе, в яке я зайшов, щоб подивитися на робочий процес, я зустрів свого знайомого, який стояв за стійкою та варив каву. Виявилося, що він уже 6 місяців як бариста. Я швидко розповів йому свою ідею щодо точки «кава з собою» та запросив стати партнером. Через два-три дні він звільнився та почав допомагати мені реалізовувати ідею.

Тут мені дуже пощастило. Я зрозумів, що знайшов людину, яка компетентна у питаннях кави. Він допоміг мені знайти обладнання, хорошу каву, інвентар, а також допоміг навчити моїх бариста. Майже повністю побудував робочий процес. Потім я зрозумів, що можу не витягнути фінансово і взяв ще одного партнера-інвестора.

Розкажіть, хто ваша цільова аудиторія і як ви підбираєте локації для своїх барів.

• Наша цільова аудиторія — молодь віком від 17 до 24 років, переважно студенти, які не шкодують грошей на свій відпочинок. Ми вважаємо, що витрати на кафе — це більше відпочинок, ніж потреба. Ти купуєш чашку кави, щоб поспілкуватися зі своїм другом чи подругою. Під час розпивання кави можуть з’явитися нові ідеї. Це наша філософія.

Щодо локації та місця: тут важливо, щоб повз проходила велика кількість людей, які можуть купити у вас каву та посидіти недалеко у парку. А для приміщення точки «кава з собою» достатньо 5 квадратних метрів.

• Правильна локація — це та, де люди можуть відпочити, зупинитися, щоби випити кави, покурити. Наприклад, наш основний еспресо-бар знаходиться в центрі Івано-Франківська, де розташовані фонтан та ратуша; там ходять люди. За баром — маленький сквер із лавками, а ліворуч — ще один парк.
• Наш основний формат точок — МАФ-вагончик, розташувати його можна на перехресті або поряд із будинком. Але є й просто віконця на перших поверхах будинків. Ще один заклад ми відкрили у підвалі міської лікарні поряд із медичним училищем. Студенти часто заходять туди перекусити та випити кави. Там ми маємо повноцінну кав’ярню на 30 квадратних метрів. До того ж це єдиний заклад, де ми продаємо їжу. І так, самостійно ми її не виробляємо, а закуповуємо у партнерів і замовляємо доставку.

У нашому місті такого не було, тож я вирішив першим це зробити.

А готувати самостійно невигідно?

На жаль так. У нашому випадку невигідно. Колись у 2017 році я намагався відкрити фастфуд. Він називався Sunday Food. Там ми продавали сендвічі.

Спочатку все йшло добре, ми не помилилися із вибором цільової аудиторії. Це були студенти — люди, які готові купувати недорогу їжу, і вона їм подобається.

Але потім все пішло не так, як хотілося. Ми зазнали збитків, бо неправильно розрахували фудкост; у нас були надто великі витрати на сировину. А коли настав несезон, у нас зіпсувалося багато заготовленої продукції. Тоді я вирішив, що ніколи не займатимуся їжею.

Чи був у вас готовий бізнес-план?

Ні. Жодного бізнес-плану не було, була мінімальна стратегія — що нам потрібно зробити насамперед. Ми не були професіоналами у бізнесі, не розуміли до кінця, як і що треба робити. Ми діяли за натхненням, методом спроб і помилок, намагалися реалізувати справді цікаві штуки.

Чи були у вас проблеми з оформленням документів?

Багато хто боїться, що на початку потрібно довго і нудно бігати в різні інстанції, отримувати дозволи та збирати документи для відкриття. Але в житті все набагато простіше, зазвичай, проблема вирішується за фактом.

Коли до тебе хтось приходить, ти починаєш розв’язувати цю проблему. А зібрати мінімальний пакет для відкриття — це справа кількох днів.

Ми намагалися нічого не боятися, вели та зараз ведемо бізнес легально. Перевіряльники приходили, але у нас все було гаразд. Постійний персонал оформляємо офіційно та ведемо звітність.

Яка була ситуація з конкурентами, чи були у вас проблеми або труднощі з цим на самому початку?

Тут усе було навіть цікавіше, ніж ми думали. Як виявилося, прямо поруч з нами мала відкритися ще одна кавоточка, нам сказав про це орендодавець. Я пам’ятаю, що тоді ми дуже злякалися. На той момент ми взагалі дуже боялися будь-якої конкуренції, бо тільки входили до цього бізнесу і самі багато чого не розуміли.

Зрештою ми запропонували конкурентам зустрітися. Прийшли два на вигляд досвідчені дядьки років по сорок, і ми — двадцятирічні студенти. Виявилося, що вони професіонали, власники дуже популярної мережі кав’ярень із Вінниці із десятком точок. Але головне ми дізналися, що вони планують відкритися вже за два тижні. Отже, ми маємо тиждень, щоб запуститися раніше та активно набирати обертів. Через тиждень ми повісили вивіску та відкрилися. Спочатку було багато недоробок, але за три місяці ми змогли налагодити всі процеси та окупити початкові вкладення — близько 5000 доларів. Зараз, коли є величезний досвід і шість точок, котрі працюють, ми вже знаємо, як відкрити еспресо-бар всього за 3000 доларів.

У результаті наші конкуренти запустилися за місяць, а не за два тижні, як обіцяли. І відкрилися дуже погано — поганий сервіс, низькі ціни та меню на аркуші А4, де «еспресо» було написано із трьома помилками.

Ми зрозуміли, що зробили все правильно, не побоялися конкуренції та наша стратегія «вистрілила». Конкуренція — це завжди добре, оскільки вона допомагає тобі швидше рости та не боятися ризикувати.

Розкажіть про витрати та обіг ваших точок продажу «кави з собою».

Я можу назвати дані з моєї системи обліку Poster, але для кожного еспресо-бару цифри будуть різні. Це приклад однієї з найприбутковіших точок:

Разом за витратами: 189 000 грн

Прибуток: 58 000 грн

Але з орендою у нас різні ситуації: є місце, де ми платимо 1000 гривень на місяць, а є де 1000 доларів. Усе дуже відносно. Це стосується і зарплат бариста — стандартно на кожній точці працюють 2 особи, позмінно два дні через два; якщо це не просто віконце для видачі, а кав’ярня зі столиками, то сміливо збільшуйте ці витрати вдвічі.

До того ж не забувайте про податки. Тут теж все індивідуально, дивлячись на якій ви формі оподаткування, скільки у вас співробітників, чи є пільги та чи приймаєте ви безготівкову оплату.

Докладніше про ведення бухгалтерії у кафе.

Cкільки у вас коштують три основні позиції?

Велике капучино у нас коштує 28 гривень, середнє — 23. Лате — аналогічно, і це позиції, що найбільше продаються. Ще дуже популярний напій — це фірмова кава, вона коштує 31 гривню.

Частка продажів найпопулярніших напоїв у меню Sunday Coffee:

Чи у вас є додаткові товари у продажу, крім кави?

У наших еспресо-барах немає сенсу продавати щось ще. Поясню чому: бо це банально нема де поставити, а якщо люди не побачать — значить, не куплять.

Еспресо-бари невеликі, всього 5 квадратних метрів. На такій невеликій площі ми не можемо поставити холодильну вітрину, а для продажу кави нам теж потрібен холодильник, ми зберігаємо в ньому молоко та вершки.

Як ви розкручували свій бренд, залучали перших відвідувачів?

Перше, що я зробив, це почав вести свій блог у соцмережі та назвав його «700 000 грн за 9 місяців» — такого обігу ми планували досягти. І щомісяця я писав, що ми робимо задля досягнення цього результату. До того ж я майже кожного дня розписував ідеї розвитку бізнесу, писав чому саме еспресо-бар і висловлював свої особисті переживання.

Наприкінці кожного місяця я ділився фінансовими результатами: обігом, середнім чеком, кількістю гостей тощо. Це було неймовірно цікаво для моїх підписників. Щось подібне до серіалу в реальному часі, де вони стежать за розвитком сюжету: незрозуміло, що буде далі. Ми ще додавали такий інтерактив: «А як ви думаєте, скільки ми заробили цього місяця?». Люди писали суми, хто виявлявся найближче до реального числа, отримував від нас крутий бонус або дисконт. Це дуже захоплювало.

Саме ці підписники з мого блогу стали нашими першими клієнтами та прийшли на відкриття еспресо-бару Sunday Сoffee.

А скільки грошей витрачаєте на маркетинг?

Ми не витрачаємо гроші на інтернет-маркетинг чи розкручування. Але не шкодуємо коштів на акції, наприклад, «Шостий напій у подарунок!», тому що ця акція дуже популярна. Вона коштує нам близько 30 000 гривень на місяць; це загальна сума за всіма точками, якщо рахувати за собівартістю подарункового напою.

Через пів року після нашого відкриття розпочався бум еспресо-барів у нашому місті. Багато хто побачив, що на цьому можна добре заробити та теж вирішив відкривати точки з продажем кави навиніс. Але люди відкривалися і вже за кілька місяців закривалися, тому що спочатку ставили дуже високу планку, не досягали її в короткий термін і зневірювалися. У цьому сегменті ми були лідерами та завжди посували таку конкуренцію. А для цього ми вигадували оригінальні рекламні фішки.

Наприклад, у день відкриття ми запустили акцію «Плати за каву скільки забажаєш». Для нашого менталітету це виглядало дуже дивно: як так, плати за каву, скільки хочеш? Що, навіть гривню можна заплатити? Ось таких людей ми й зацікавлювали, вони запам’ятовували нас.

Ще у нас була акція «Зіграй у „чу-ва-ши“ з бариста та отримай знижку на каву» та були й інші інтерактиви з бариста. Людям це дуже подобалося, бо вони бачили, що бренд цікавий, він розвивається, є прикольні фішки для людей.

І найулюбленіша акція, яка досі чудово працює, це «Шостий напій у подарунок!». Напевно, 50% людей ходять до нас швидше через цю акцію, ніж просто через смачну каву. Люди хочуть зібрати п’ять напоїв та отримати шостий безплатно. А ми надаємо їм таку нагоду.

Як ви шукали постачальників?

Спочатку ми купували каву в Ужгороді у постачальника, у якого купували машину для приготування кави. Але пізніше зрозуміли, що умови доставки для нас невигідні. Коли ми мали декілька точок, постачальники почали виходити на мене. Одним із постачальників була «Фабрика Кави», вони запропонували цікаві умови та хороший вибір, до того ж вони самі обсмажували каву. З ними ми працюємо вже четвертий рік.

Розкажіть ще про маркетингові ідеї для формату «кава з собою». Як ви рекламуєте свої заклади?

Наші точки самі себе рекламують. У нас є сторінка в Instagram, де ми щодня щось постимо, робимо сторіс та репости згадок про нас. Ще ми проводимо спільні акції з блогерами.

Напевно, найуспішнішою була акція із Сашею Бо, відомим блогером з Івано-Франківська, яка має понад 600 000 підписників. Ми зробили «Таємний напій від Саші Бо», який вона прорекламувала на своїй сторінці.

Ви не уявляєте, скільки людей приходило по цей напій. За фактом це було капучино з полуничним сиропом та маршмелоу зверху. Люди думали, що це неймовірно крутий напій. Так, у принципі, й було. Причому ми продавали напій із секретним інгредієнтом і раніше, але саме після реклами від Саші він став дуже популярним — попит на нього зріс утричі!

Ще я рекламую кав’ярні через свій профіль в Instagram, зараз маю там майже 17 тисяч підписників. Підключив до Instagram відправлення автоповідомлень у Direct для першого контакту з підписником. Це реально сприяє більшій довірі до бренду.

Коли ви вирішили, що настав час масштабувати бізнес?

Як тільки окупилась перша точка і ми почали працювати в плюс (що сталося приблизно через пів року), ми вирішили, що нам потрібно відкрити ще один еспресо-бар. Ми почали шукати приміщення та знайшли місце на міському вокзалі. Це був такий самий вагончик-кіоск, як на нашій першій локації.

Помилка була в тому, що цього разу ми все робили поспіхом. Навіть як слід не прорахували аудиторію та прохідність місця. Трафік там був дуже великий, бо це вокзал. Але цільова аудиторія була зовсім не та.

Буквально через три місяці ми закрили еспресо-бар на вокзалі, тому що припустилися трьох помилок:

• Неправильна цільова аудиторія — цим людям не потрібна хороша кава, вони приїжджають із якогось села, йдуть зі своїми великими сумками на ринок і максимум хочуть випити MacCoffe із термоса.

• Усі дуже поспішають, тому навіть за такої великої прохідності ніхто не зупинявся поруч із нами.

• Безхатченки. Прямо за нашою точкою з кавою бродяги вибрали собі місце для ночівлі. Жахливий запах був не найкращою рекламою.

Після цього я подумав: «Може, нам просто пощастило з тим першим еспресо-баром, може, не варто взагалі цим займатися, не варто масштабуватися, а потрібно просто працювати на одній точці, і все?» Добре, що наступного ранку ця думка мене покинула, і ми продовжили працювати далі.

Хто зараз працює у вашій команді, як ви керуєте мережею кав’ярень?

Зараз я практично не беру участі в управлінні Sunday Coffee: всі налагоджені процеси доручив своїй керівниці. У нас є окремий великий офіс для команд під усі три проєкти: Sunday Сoffee, Sunday Movie та «Інший Ти».

Наприклад, у Sunday Сoffee працює три людини: менеджер з персоналу, фінансист та закупник. Плюс бариста на кожній точці: у деяких еспресо-барах працює по два бариста на зміні, у деяких — по одному.

Якоїсь миті я захотів, щоб у мене в бізнесі була людина, яка керуватиме всіма процесами замість мене. Зі мною працювала дівчина Катя, яку я знав ще з 2010 року; вона була менеджером з персоналу. Відповідальна людина, яка завжди горить роботою. Я вирішив, що вона може стати мною у Sunday Сoffee. Тепер вона виконавчий директор, керує всіма процесами та відкриває нові точки.

Буквально за три місяці після призначення вона відкрила нову точку, змінила дизайн деяких еспресо-барів, покращила продаж та переробила дизайн чашок.

А коли ви почали працювати із системою обліку?

На перших етапах я сам хотів зробити облікову міні-систему, яка б синхронізувалася з Excel-таблицею, але це виявилося набагато складніше, ніж ми припускали. Нам потрібен був хороший інтерфейс та стабільність, а це вже непросто. Тому довелося відмовитися від цієї витівки.

Перше, що нам запропонували, — це програма Iiko за 18 000 гривень на рік. Мало того, що це дорого, це ще й незручно. Так, там багато можливостей, але все дуже заплутано та складно. Потрібно було довго розбиратися самим, а потім ще навчати наших бариста. Тож ми спробували попрацювати з програмою декілька тижнів і здали назад, щоби повернути гроші. Для нашого формату «кава з собою» це було невигідно та непотрібно.

Потім ми знайшли Poster, почали пробувати, і нам сподобалося. Ми запустили систему у вересні 2015 року. Зараз усі наші точки працюють з Poster.

Що було для вас найважливішим у системі обліку?

Перше – це зрозумілий інтерфейс. Друге — можливість стежити за виторгом у реальному часі: як продаються топові позиції, коли було закрито касову зміну, проведено інвентаризацію тощо. Якщо ще коротше, то статистика, інтерфейс та інвентаризація.

Якоїсь миті ми захотіли спробувати іншу систему обліку за рекомендаціями іншої кав’ярні, але зіткнулися з поганою техпідтримкою, тому припинили експерименти та залишилися з Poster.

Як ви зараз працюєте з партнерами?

У 2016 році у мене було два партнери. Першим пішов той хлопець-бариста, який допоміг мені налагодити роботу кав’ярень. Причина — не зійшлися характерами, та він просто пішов. Згодом почалися розбіжності й з другим партнером, який лише інвестував у бізнес. Довелося ділити бізнес, і я повернув йому частину інвестицій.

Це був негативний досвід. Я зрозумів, що не варто працювати з партнерами, яких майже не знаєш і з якими не дружив кілька років. Потрібно розвивати бізнес із друзями, а не з тими людьми, яких ти майже не знаєш. І я вирішив, що працюватиму самостійно. За один місяць я відкрив одразу три еспресо-бари в Івано-Франківську. Був дуже тяжкий час, довелося влізти у борги. Натомість я вийшов із зони комфорту, почав працювати нон-стоп, щоб відпрацювати гроші та показати крутий результат.

Деякі з кавоточок закрилися буквально через пів року, бо я неправильно підібрав ЦА чи місце. Проте я все одно продовжував пробувати нові локації та відкривав точки. Плюс, я почав шукати партнерів через свій блог. Суть пропозиції була в тому, що партнер знаходить локацію та вкладає 70% бюджету, а моя частка становить відповідно 30%. Ми разом відкриваємо еспресо-бар та прибуток ділимо 50/50.

Чому така схема? Ми компетентні у цій справі, ми вкладаємо менше, але докладатимемо максимум зусиль та своїх знань. Партнер просто хоче заробити, тому він вкладає 70%, шукає хороше місце, а далі не буде залучений у розвиток бізнесу.

Як ви дійшли до моделі франшизи?

За допомогою блогу я знайшов ще двох партнерів, і ми відкрили кілька еспресо-барів. У результаті у нас було вже 5 точок продажу «кави з собою». Але робота з партнерами за схемою 70/30 все одно рухалася дуже повільно, і багато локацій, які вони знаходили, не «вистрілювали». Тому до кінця 2016 року я вирішив, що потрібно розвивати мережу через франшизу.

Я думав, це буде дуже круто. Але наша франшиза погано продавалася. Було дуже багато запитів від людей, які бачили рекламу у моєму блозі. Я розсилав їм презентації, розповідав, як усе відбуватиметься і що потрібно, щоби відкрити франшизу. Усіх все влаштовувало, але завжди залишалась одна проблема: люди не могли знайти хороше приміщення. І все. А в такому бізнесі хороше місце — це дуже важливо.

Я вигадав розіграти паушальний внесок на франшизу. Коли людина купує франшизу, вона має сплатити паушальний внесок та розрахувати бюджет на відкриття. У нас паушальний внесок був 1000 доларів, невелика сума, але все одно. Бюджетне відкриття коштувало приблизно 120 000 гривень. Правила розіграшу прості: наявність бюджету для відкриття та коментар під постом. Далі все вирішував random.org. Виграв хлопець з Одеси, Влад. У лютому 2017 року ми відкрили перший Sunday Сoffee по франшизі в Одесі. До речі, Влад дуже швидко знайшов місце, що мене здивувало. Почалося все дуже круто, він почав заробляти перші гроші. А ми здобули першого франчайзера.

У 2017 році ми відкрили ще один еспресо-бар у Києві, наш власний. Після запуску кав’ярень в інших містах нам стало легше розповідати людям про свій бренд франшизи. Коли нам телефонують люди та запитують: «Нас цікавить ваша франшиза, де ви знаходитесь?», а ми говоримо: «Наші заклади є в Івано-Франківську, Києві та Одесі», це викликає більшу довіру до бренду, ніж якби ми говорили тільки про Франківськ.

Однак далі масштабуватись по франшизі було все одно складно. Були запити, але ніхто не міг запропонувати справді хороше місце. Ми призупинили розвиток по франшизі, майже не відкривали точок і почали покращувати якість еспресо-барів, котрі існують: зерно, меню, сервіс, інтер’єр тощо. У 2018 році ми продовжували займатися оптимізацією. У мене вже була велика команда: працювали фінансист, який «вів» усі точки, менеджер з персоналу, закупник та великий штат бариста.

Цього року ми плануємо відкрити повноцінну кав’ярню, де не буде американо, обов’язково буде фільтр та альтернативні методи заварювання. Зараз ми не можемо собі це дозволити, тому що у нас дуже великий потік людей, і ми просто не встигаємо використовувати фільтр.

Бліцопитування

Що вам подобається у людях?

Відкритість та чесність.

Що вас надихає на розвиток себе та свого бізнесу?

Команда.

Яку професію ви хотіли б освоїти ще?

У плані експертності — прокачатись у продажу та в маркетингу. Якщо говорити про нову сферу, я хотів би відкрити свою турагенцію, тільки не класичну, а по типу Eurotrips.

Ким би ви точно не хотіли працювати та чому?

Я не хотів би працювати на когось, бо зі мною було б важко працювати. Мені багато не подобається, я люблю свободу. З одного боку, я хочу, щоб день проходив дуже легко. З іншого, іноді можу сидіти до третьої ночі. Для мене важливо, що я отримую від цього насолоду. Я зараз щасливий. Я знайшов правильне оточення, у мене дуже хороша друга половинка, від якої я отримую максимум задоволення. Є команда людей, із якими все круто виходить. Мені важливо отримувати задоволення від того, що я роблю.

Скільки годин на день ви приділяєте роботі, а скільки — сну?

Зазвичай я засинаю о дванадцятій годині, прокидаюся о сьомій чи восьмій, весь час намагаюся бути на роботі. Розвиваюсь, читаю книжки, дивлюся тренінги — це 40% мого часу. 60% часу я працюю над проєктами, ходжу на зустрічі, бізнес-консультації, розмірковую над новими проєктами.

Яким ви запам’ятали перший робочий день вашого проєкту?

Це було страшно, ми працювали без робочого вікна, бариста працював без фірмової футболки та фартуха. Меню висіло на кольоровому листку А3. Так, це було страшно, але водночас дуже приємно, коли люди приходили.

Що б ви хотіли побажати всім рестораторам-початківцям?

По-перше, вести бізнес відкрито, показувати, як усе відбувається; це додає довіри клієнтів та дає широку впізнаваність. По-друге, бути чесними з тими людьми, які за вами спостерігатимуть. Показувати цифри, ділитися своїм досвідом. По-третє, просто любити те, чим займаєшся.